Хочу познайомить вас з цікавим персонажем нашого міста Олександром Швецем. За офіційною версією, так як рахують більшість мешканців м. Кіровограда, Олександр Швець успішний бізнесмен, власник одного з великих та престижних ресторанів міста, має вагомий вплив на діяльність багатьох підприємств міста та області, репутацію впливової, респектабельної, інтелігентної, порядної людини, яка вхожа в високопоставлені кола м. Кіровограда.
Так рахують ті мешканці м. Кіровоград, яки ні коли не пересікались з Швецем О. в діловій чи життєвій сфері, а ті хто хоч раз мав з Швецем О. ділові стосунки без матірного вираження, про його особистість, порядність, інтелігентність, висловитися не можуть, а міф про свою впливовість, успішність та респектабельність Швець придумав сам та за допомогою довіри людей впровадив в суспільство.
Розповім одну історію з життя знаменитого шахрая нашого міста Швеця Олександра.
Починалась «кар’єра» Швеця в середині 90-х, після закінчення «престижного вузу» м. Кіровоград, а саме ГПТУ-4, за якою спеціальністю сказати не можу та він напевно і сам не знає, подався Швець в сферу «бізнесу». Як тоді повелося, самими престижними та респектабельними професіями були рекет та шахрайство. В рекеті Швець себе не бачив, в зв’язку з патологічним боягузтвом, а от заробляти гроші на довірі людей у нього виходило та й ще непогано. Першу п’ятирічку перебивався на невеликих аферах, а в 2000 році доля звела його з найвидатнішим аферистом м. Кіровограда Василенком Є. і почали вони спільно працювати на ниві шахрайства, кидаючи лохів направо та на ліво.
Набувшись досвіду у Василенка та будучи рідкісною жадобою Швець кинув свого напарника Василенка, прибрав до рук все нажите ними «непосильною працею» майно, потім з використанням компрометуючих документів здав Василенка СБУ, так Василенко отримав свій перший строк. Після арешту Василенка Швець почав обробляти шановну та порядну людину нашого міста, професіонала, людину з величезним досвідом роботи в сфері благоустрою м. Кіровоград, голову правління підприємства «Кіровоградасфальтобетон» Пілявського Г.В.. Увійшовши в повну довіру Пілявського. кажуть Григорій Володимирович відносився до Швеця як до рідного сина, Швець почав реалізовувати свої каверзні плани. Запропонував, на земельній ділянці Пілявського, в центрі м. Кіровограда, побудувати АЗС та кафе. Зацікавившись даною пропозицією не маючи на той день значних грошей, запропонував своєму компаньйону з м. Кременчук Бабіченко В., один з керівників Кременчуцького нафтоперегінного заводу, побудувати АЗС в складчину. Створили спільне підприємство, Пілявський переписав на нього земельну ділянку, та почали будівництво автозаправочної станції і кафе, виконання даного проекту доручили Швецю. Виділили нашому герою близько 400 тис. доларів, плюс надали весь виробничий потенціал підприємства Пілявського.
Олександр «відмінно» справився з поставленою задачею: побудував АЗС, кафе, ухитрився «потратити» всі надані йому кошти, став одним з засновників товариства та його фактичним керівником. Продемонструвавши свої здібності запропонував тим же інвесторам придбати перспективну АЗС в с.Олександрівка, нашої області на трасі Львів – Знам’янка, що було зроблено.
Обвіюванні надією отримання значних прибутків та прекрасного вкладу коштів Пілявський та Бабіченко втратили пильність, що й очікував Сашко. З Кременчуцького НПЗ на АЗС почались поставки пального з значними скидками. Швець умудрявся з одного літра поставленого пального реалізовувалось півтора, цими містичними здібностями його наділив ще Василенко. Так продовжувалось приблизно рік-півтора.
Зміцнівши Швець приступив до другої частини свого кидка. Запропонував Пілявському та Бабіченку продати АЗС в с. Олександрівка, взяти кредити в банку «Фінанси та Кредит», де на керівних посадах працюють його друзяки, на отримані кошти провести значну реконструкцію підприємства Пілявського з метою підвищення виробництва асфальту і його якості, зайнятися поставками асфальту в значних кількостях на будівництво доріг. Ця пропозиція Швеця привила Пілявського в стан ейфорії, це була його мрія, а Сашко взявся впровадити її в життя. З цього часу Пілявський давав Швецю згоду на все що той запропоновував і тут нашому Швецю поперло. АЗС була продана миттєво, офіційно за 400 тис. гривень, а фактично, як горе-інвестори узнали пізніше, за 220 тис. доларів.
З використанням своїх псів (ця псарня складається з бандитів, колишніх СБУшників, ментів та прокурорів) і друзяків в банку Швець умудрився закласти під заставу все майно підприємства Пілявського, ще його та його близьких зробити поручителями по отриманих кредитах, дати в заставу банку дорожній бітум в кількості близько 2000 тонн, де Швець його взяв досі ні хто розібратися не може, як і не може ніхто розібратися в питанні: «чи був бітум насправді?». Кредити в сумі 6 млн. гривень (на 2008 рік, час отримання кредитів ціна долара складала 5 гривень) Швець отримав на створене ним товариство «Центрнафта» директором якого був родич Пілявського, слабовільна і боязлива людина Терновий С.Е., фактично фіктивний керівник, повністю підконтрольний Швецю. Як водиться в таких випадках через рік кредити виплачуватися банку перестали, «Центрнафта» стала банкрутом, а за ним і «Кіровоградасфальтобетон», майно останнього продане з молотка, а Сашко купив три маленьких будиночка, по 400 квадратів кожний, прикупив земельки в різних куточках м. Кіровограда, ставок в мальовничому місті, до десятка престижних іномарок, перебудував АЗС в ресторан та назвав його «Підкова» тобто на щастя. А щастя тут як тут, спокусившись на низькі ціни, гарну кухню та безвідмовність самопризначеного «хозяина» Олексашки повалили в ресторан керівники СБУ, міліції, прокуратури, судів та представники виконавчої влади. Швець, як спритний шахрай, миттєво вліз до них в довіру та почав рахуватися в їхніх колах «своїм», самодостатньою людиною зі своїм визначеним впливом..
Пілявський та Бабіченко не зневірились, вони ж власники ресторану «Підкова», так як є засновниками ресторану «Підкова» на 50 відсотків, 20 відсотків має Швець, та й тут їх спонукала невдача, за статутними документами закладу зміна керівника чи інші дії проводяться засновниками, які мають більш як 50 відсотків статутного капіталу, а керівником закладу, його директором за допомогою якогось чаклунства став Швець, хоча про збори засновників які призначили Швеця керівником їм зовсім ні чого не відомо. Нервова система Пілявського та Бабіченка не витримала таких змін і вони вирішили звернутися до Швеця, уповати на його порядність та щоб роз’яснити для себе де їх майно, гроші та обіцяний прибуток. Сашко, як порядній шахрай, їх заспокоїв та почав щомісячно їм виплачувати п’ятдесят відсотків «отриманого прибутку», тільки сума виплат була дуже маленька, що пояснювалось Швецем великими витратами в господарстві, на що горе-інвестори відповіли вимогами зміни керівника закладу. Тут і стало Швецю в пригоді отримані знайомства та вплив. Посипались на Пілявського та Бабіченка шишки з різних силових відомств м. Кіровограда. Неодноразові спроби добитися хоч якоїсь справедливості не привили ні до чого крім того, що на їхню адресу почали поступати погрози, Пілявський та його близькі були побиті якимись бритоголовими молодиками. Тобто нічого в нашому житті не змінюється, порядні люди залишаються не с чим, а шахрай живе поживає та добра наживає, хоча останнє навряд чи. Тож читачі!!!!! Дайте пораду горе-інвесторам, що ж їм робити, до кого звернутися та куди податися за справедливістю.
Сашко Могила






