Попалась довольно интересная статья Бронислава Куманского об устанавливаемых в Кировограде памятниках и их художественной ценности и идеологической целесообразности:

Кого варто увічнювати у кіровоградських пам'ятниках?

Несколько цитат:

О памятнике Винниченко:

Цитата:
Я б не пояснював оцінку роботи львівського автора місцевими скульпторами як те, що їх «жаба задавила», хоч і не вважаю доречними репліки на зразок студій з давньогрецьких канонів та «квадрата Леонардо да Вінчі», а також зауважень автора листа до однієї з редакцій, що обличчя Винниченка «ніби подзьобане після вживання діоксину», «праве вухо більше підтягнуто до потилиці, ніж ліве» тощо


О памятнике Пашутину:

Цитата:
«Образ неосмислений і не пророблений ...він нічогісінько не каже про характер… зображуваної особи. Перед нами обличчя немовляти, не обтяженого думками чи, борони Боже, дорослими проблемами. Торс нагадує діжечку, запнуту чимось, схожим на людську вдяганку. Але особливий щем душі викликають черевики голови… Увесь пам’ятник якийсь ніби гумовий і надутий повітрям, схожий на знаменитого олімпійського ведмедика з далекого вісімдесятого року минулого століття».


Цитата:
...О.М. Пашутін став першою особою, що в історії міста звела до купи і виклала на папері його історичний розвиток, — він є автором унікальної міської хроніки, виданої 1897 року під назвою «Исторический очерк г. Елисаветграда».

Саме цей нарис і зіграв злий жарт із не дуже обтяженими пошуком істини кіровоградськими чиновниками. Не було б його, ніхто й не пам’ятав би про «благодійника», котрий примудрювався від кожної благодійної акції класти чималі гроші собі в кишеню, оскільки все це проходило через його ж бізнесові структури. Він дійсно був почесним членом багатьох благочинних установ і навчальних закладів, одним словом інтелігентом. Та чомусь цей інтелігент і пальцем не поворушив, щоб зупинити кривавий єврейський погром, перший великий погром у Єлисаветграді, який відбувся саме за його головування (серйозні краєзнавці вбачають причину такої поведінки Пашутіна в конфлікті інтересів міського голови). Але за постать Пашутіна вхопилися, щойно прочитавши його «Исторический очерк».


О предполагаемом памятнике Кутузову:

Цитата:
Ще з перших років незалежності «під сукном» лежить рішення про спорудження монумента корифеям українського професійного театру. Зате ходять чутки (і, кажуть, не без підстав), ніби вже є «добро» міської влади на спорудження на території фортечних валів пам’ятника російському полководцю Кутузову.
...Що ж до ставлення Кутузова до Єлисаветграда, то він «у приватному листуванні з друзями останніми словами паплюжив місто. Мовляв, немає з ким у карти перекинутися, а місцеве жіноцтво виявилося не таким зговірливим, як того хотілося»


О памятниках проезжавшим мимо:

Цитата:
Скажімо, з нагоди того, що тут проїздом нібито побував Пушкін, маємо йому погруддя біля педуніверситету. Але ж так само проїздом тут побував і Міцкевич, поет набагато відоміший і шанованіший у Європі, чому йому немає пам’ятника? Через Єлисаветград до Аджамки для зустрічі з «артільним батьком» Миколою Левитським добиралася Леся Українка, за деякими даними тут деякий час жив Борис Гмиря…